Історія митної справи та митної політики

Реферат: Історія митної справи та митної політики

Державна митна служба України

Академія митної служби України

Кафедра державного права та митної політики

РЕФЕРАТ

Історія митної справи та митної політики

Дніпропетровськ 2002р.

1. Торгівельні та митні взаємовідносини за часів формування давньоруської держави ( VII-IX ст)

Історія виникнення на українських землях митної справи сягає сивої давнини. Вона безпосередньо пов'язана з життям праслов'янських і слов'янських племен, які вели торгівлю між собою, а також зі своїми сусідами, навчалися нелегкій справі захисту власних економічних і політичних інтересів.

Значний крок у цьому напрямку праслов'янами був зроблений у VI ст. до н.е., коли розпочався другий етап освоєння грецькими переселенцями Північного Причорномор'я та Криму.

Тут розбудовувалися старі міста - колонії і були засновані нові - Ольвія (поблизу сучасного с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області), Пантікапей (Керч), Феодосія.

У той же час у зоні Правобережного лісостепу мешкали скіфи - орачі (праслов'яни), яких Геродот називав ще "борисфенами", тобто "дніпрянами". Широко використовуючи плуг, орачі швидко досягли великих успіхів у зерновому землеробстві, перетворивши його на товарне виробництво. Лишки хліба "дніпряни" у великій кількості продавали мешканцям грецьких колоній Північного Причорномор'я Греції. Завдяки цьому Ольвія, приміром, стала фактично праслов'янською гаванню на Чорному морі і називалася
"торжиськом борисфєнів".

Купуючи в орачів зерно, продукцію тваринництва й хутро, греки експортували у північні "варварські" землі прянощі, маслини, вина, олію, посуд, прикраси тощо. Хоча грецькі колонії не були представниками праслов'ян і використовували місцеве населення у своїх інтересах, вони відкрили їм шлях до зв'язків з південними народами. 7'ому і після занепаду грецьких колоній праслов'янські племена вели жваву торгівлю з країнами Малої та Середньої Азії і Візантії.

У першій половині VIII ст. посилилася експансія на землі сіверян, в'ятичів, деяких інших праукраїнських слов'янських племен лісостепу та Полісся з боку Хазарського каганату - держави, яка утворилася у середині VII століття. Володарі Хазарії не тільки стягали із слов'янських племен данину, але й збирали з іноземних купців торгове мито в Утілі та інших містах, а також у Керченській затоці, чим перешкоджували вільній торгівлі праукраїнських племен з Візантією й іншими державами.

На початку ЇХ ст. торують шляхи до українських земель скандинави. Один з них — шлях "із варягів у греки" — пролягав від Балтійського моря через систему річок і волоків з верхів'їв Західної Двіни до Двіни й далі до Чорного моря. Він відіграв важливу роль у розвитку економічних відносин в українських землях. Для останніх важливе значення мало й те, що цим шляхом з країн Північної Європи надходило срібло, яке у ті часи вважалося міжнародною валютою.

Видатний вітчизняний історик М.С. Грушевський пов'язував із розвитком торгівлі початок української держави. Він вказував на те, що торговельні каравани потребували збройної охорони, а її могла надати тільки певна організація. Так у торговельних містах з'явилися воєнні вожді — князі з дружинниками. З часів утворення Київської Русі до нас дійшли перші відомості про організацію митної справи. Вона здійснювалася власними силами, і цей факт зафіксований у тексті гімну українських митників: Ще стольний мудрий князь Олег збирав найперше мито ". Князь і його дружина не тільки збирали мито з руських і заморських купців за перевезення різних товарів й худоби через кордони певних територій, але й добивалися рівних з греками прав у торгівлі. У 907 р. князь Олег пішов з великим військом на Царгород і спалив його околиці. Як повідомляється у літопису "Повість временних літ", наслідком походу був дуже вигідний для Русі договір 907 - 911 рр. Він надавав Олегу, його дружині та купцям великих прав. За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгівлі. "...Нехай, - говориться у договорі про руських купців, - входять до міста ... і торгують скільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів."

За часів Київської Русі торгівлею займалися не тільки купці, але й бояри та князі. Від останніх значною мірою залежала безпека зовнішньої торгівлі, яку вели так звані "гості". Відомий російський історик В.Й. Ключевський писав, що князь, який сидів у Новгороді чи Смоленську, постійно дивився у той самий далекий степ, від якого не відводив очей його південний родич — князь Переяславський тому, що і достаток північних областей значною мірою залежав від безпеки південних кордонів, земель, торговельних шляхів, які пролягали степом.

Крім названих збирачів данини й мита, вказуються й інші. Наприклад мостника, який збирав плату за проїзд через мости, та осмника, що був побирачем торгового мита, займаючи судовополіцейську посаду. Немає сумнівів, що у збиранні мита на кордонах Русі митникам допомагали також "бояри путні" і "слуги путні" — тогочасні прикордонники, котрі запобігали незаконному безмитному провозу товарів через об'їзні шляхи.

У X — XIII ст. все більшого значення набували торговельні шляхи, які зв'язували Україну із Західною Європою. Головний з них лежав від Києва на Луцьк, Володимир, Завихост, Краків, Битом, Онполє, Вроцлав. У другій половині XIII ст. у зовнішній торгівлі зростає роль Львова, з якого торговий шлях пролягав через Городок, Любачів, Сандомир, Опатов, Радом. Тоді зросло і значення Володимире — Торунського шляху, який пролягав через Городіл, Холм, Люблін, Казімеж, Шеченов, понад Віслою. У селі Городілі, містах Володимирі та інших стояли митниці.

Важливим регулятором торговельних зв'язків України із Заходом став перший фіксований торговельний акт — Рафальштетенський митний статут 906 р. (він наслідував значно старіший статут 880 р.). У ньому, зокрема, згадувалося, що у IX ст. продавали руських коней у Баварії, а руси (з країни "русів") мали право вести торгівлю на берегах Дунаю, а також у Ротелі та Рідуарсі з певним митом: продавали віск, рабів та коней. Як бачимо, у даному випадку мито розглядалося у якості повного обмеження торгівлі конкретними товарами.

Пізніше, у 1288 р., був виданий Острогомський митний статут, у якому перелічувалися купці з різних країн : Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному для багатьох країн Заходу правовому полі.

2. Порівняльний аналіз митної справи в українських землях і Московському царстві XV-XVII ст

Після підписання Переяславської угоди (1654 р.) та маніфесту імператриці Катерини II в 1793 році Україна повністю була підпорядкована Росії в політичному та законодавчому плані. А тому й митні питання відповідали тим інтересам, які закріплювались у законодавчих актах Російських царів.