Особливості історичної долі й етногенезу Казахстану

Контрольная работа: Особливості історичної долі й етногенезу Казахстану

Найдавніші держави Казахстану (VII ст. до н.е. - V ст. н.е.)

Кочівники Казахстану в VII-III ст. до н.е.

Формування протодержавних утворень на території Казахстану

Розшарування суспільства вимагало появи сили, здатної регулювати відносини між різними групами населення. Такою силою стала держава. Перші державні структури на території Казахстану стали з'являтися в 1 тис. до н.е. у формі союзів племен. Необхідність регулювання земле- і водокористування привело до інтеграції сусідніх кочових племен, а ускладнена соціальна структура - до формування вертикальних структур влади. Так, в степах Казахстану з'явилися об'єднання, відомі як саки - даха (массагети), саки - рауки (тіграхауда), ісседони і арімаспи.

Міжнародно-правовий статус протодержав Казахстану в 1 тис. до н.е.

Розташовуючись на північно-східних кордонах найбільших держав Стародавнього Світу, сакські племінні союзи брали активну участь в політичних подіях того часу. При цьому вони виступали як незалежні суверенні державні утворення. У VI ст. до н.е. частина південних саків (хаомаварга) потрапляє під владу перських царів, проте вже в кінці V століття країна саків не входила ні в одну з перських сатрапій, а цар кочівників вважався не підданим, а союзником перського царя.

У боротьбі проти греко-македонского завоювання саки, що жили на північ від Сирдар’ї, також зуміли зберегти незалежність. У 238г. до н.е. одне з дахо-массагетських племен, парни на чолі з родом Аршакідів, створили в Ірані нову імперію, що змінила держави еллінізму Передньої Азії, Парфянське царство.

Вже в III ст. до н.е. на базі сакських племінних союзів виникають нові, складніші політичні системи. З того часу ми вже можемо говорити про ранні держави кочівників Центральної Азії.

Держава усунів

В кінці першого тисячоліття до нашої ери на території Жетису, Тянь-шаня і Тарбага-тая складається держава, відома з китайських джерел, як "Країна Усунь". Усуні мешкали спочатку в районі річки Данхе, але в III ст. до н.е. під натиском племен юечжі були вимушені відкочовувати до Монголії, а після ряду поразок, нанесених їм хуннами, в Семиріччя і Джунгарію. Тут усуни, визнавши залежність від хуннів, заснували в 177 р. до н.е. власну державу, що об'єднала нащадків сакських племен Семиріччя, Східного Казахстану і Джунгарії. Вже у середині II ст. до н.е. усуни фактично відділилися від імперії Хунну і почали зближуватися з Китаєм. У 53 р. до н.е. Усунь розпалася на дві частини: великий куньбек і малий куньбек.

Подальша історія усунів повна міжусобних воєн Великих і Малих куньбеків, причому перші спиралися в цій боротьбі на Китай, другі - на кангарів і Хунну. Проте після розпаду імперії Хунну відношення північних усунів з нею зіпсувалися.

У II ст. н.е. усуньські володіння остаточно відокремилися від Китаю. На початку IV ст. Жетису потрапляє під владу сяньбі, монголомовного народу. З кінця IV ст. н.е. до середини VI ст. н.е. гегемонія в степах переходить до жужанів, центр імперії яких був в Монголії. Постійні набіги жужанів примусили усуньські племена переселитися з рівнинної частини Жетису, на Тянь-шань. На початку V ст. ім'я усунів остаточно сходить із сторінок історичних хронік. Тож залишається лише додати, що етнонім "усунь" зберігся і до цього дня. Один з родів Старшого жуза казахів називається "уйсун".

Держава кангарів. Алани

Утворення держави кангарів

На захід від усунів, в долинах Таласа, Сирдар’ї і Центральному Казахстані мешкали численні племена кангарів. Китайці називали ці землі "країною Кангюй". Держава кангарів виникла в III ст. до н.е. в середній течії Сирдарьї, в районі Кангхи. Столицею держави було місто Бітянь. У перші століття нашої ери кангари підпорядкували собі аланські племена північнозахідного Приаралля. У Середній Азії кангарському правителю підкорялися п'ять "малих- володінь" - Сусе, Фуму, Юєні, Ги, Юєтянь.

Піддававшись тиску усунів, кангари в кінці I ст. до н.е. укладають союз з хунну. Північні хунну на чолі з сенгіром Чжі-Чжі перейшли до кангар. Одержавши сильного союзника, кангари почали війну з усунями, але хунну не захотіли переселятися на землі переможених усунів і підкорятися законам кангарів. Це послужило причиною розриву союзу.

Щодо етнічної приналежності кангарів існують дві точки зору. Частина дослідників вважають їх іраномовними  в долинах Таласа, інші відносять їх до тюркомовних етносів.

Алани

На захід від кангарів кочували численні аланські племена. Їх землі тягнулися на північ від Аральського і Каспійського морів. У VII ст. до н.е. тут утворився союз, де провідну роль виконували аорси і роксалани. Частина аланських племен, розбивши скіфів, пішла в Причорномор’я і далі до Європи, дійшовши до Іспанії і Північної Африки. Решта ж підкорялися кангарам, а потім, в II столітті ввійшла до складу гунськоїдержави і остаточно асимілювалися з гунно-кангарськими племенами Західного Казахстану.

Більшість дослідників вважає аланів іраномовним народом.

Держава хунну і гунів

Утворення держави хунну

Перша згадка хунну в письмових джерелах відноситься до 822 р. до н.е., коли вони здійснюють грандіозний похід на Китай. У III ст. до н.е. хуннські напади посилюються. Хунну в цей період були союзом споріднених родів, очолюваних виборним вождем. У 209 р. до н.е. син вождя Туману Моді оголосив себе сенгіром -"высочайшим", і почав активну діяльність щодо створення хуннської держави. Спочатку були розбиті східні сусіди хунну - племена дунху. Вслід за цим хунну підпорядкували собі юєчжей і усуней на заході, племена лоуфань і байян на півдні. Посилення хунну не залишилося без уваги Китаю, де у той час затвердилася нова династія - Хань. Війна між хунну і Китаєм закінчилася в 188 р. до н.е. поразкою ханьських військ.