История Украины (2)

Шпаргалка: История Украины (2)

62. Піднесення українського національного руху на початку XX ст. Утворення національних політичних партій.

Розвиток і активізація національного руху в Україні викликали потребу створення українських політичних партій. На початку 70-х рр. ХІХ ст. центром національно-визвольного руху став Київ, Але з часом українські наддніпрянські діячі звернули свої погляди на Галичину, де в умовах конституційного режиму Угорщини були ширші можливості для національного руху. На початку 70-х р. заходами і коштами наддніпрянських українців у Львові було засноване наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. З Києва приїздить до Львова тоді ще молодий професор Грушевський і починає видавати свою багатотомну історію України.

Прихильники та послідовники ідей М. Драгоманова в Галичині у 1890—1891 рр. організували політичну радикальну партію. Провідними діячами її були І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. На першому установчому з'їзді в 1890 р. було прийнято програму партії, витриману в традиціях утопічного соціалізму. А на з'їзді 1895 року радикальна партія "проголошує ідею політичної самостійності України.

1899 року у Львові відбулася нарада з питань консолідації українства, що завершилася заснуванням націонал-демократичної партії. Ініціаторами скликання наради були М. Гру шевський, І. Франко та ін. Програмою цієї партії передбачалося об'єднання земель Галичини й Буковини, розв'язання економічних питань, пов'язаних з викупом великої земельної власності і поділом землі між селянами.

У кінці XIX — на початку XX ст. активізується політичне життя у Східній Україні. У 1891 р, група молодих патріотів (В. Боровик, І. Липа, М. Кононенко, В. Степаненко, В. Самійленко, Є. Тимченко, М. Міхновський, М. Коцюбинський та ін. ), відвідавши Тарасову могилу в Каневі, організували «Братство Тарасівців», яке ставило своїм завданням захищати інтереси українського народу. Але вже в 1893 р. , після арешту кількох членів товариства, воно припинило свою діяльність. З ініціативи членів цього товариства 1900 року у Харкові формується Революційна українська партій (РУП). її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич та ін. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові, Львові та деяких інших містах партія мала свої осередки, що називалися «вільними громадами». РУП видавала журнал «Гасло», газету «Селянин», поширювала відозви, листівки, прокламації, в яких лунали заклики до революції. Вже на початку своєї діяльності РУП висунула ідею самостійності України. За своїм складом РУП була неоднорідною і в умовах наростання революційного руху розкололася. Відверто шовіністичні елементи на чолі з харківським адвокатом М. Міхнонським вийшли з РУП і заснували Народну українську партію (НУП).

У грудні 1904 р, із РУП вийшла група, очолювана М. Меленевським, яка створила Українську соціал-демократичну спілку («Спілка).

Вона стала на меншовицькі позиції і потім влилася до складу меншовицького крила РСДРП як автономна українська секція.

Члени РУП, що залишилися після виходу з неї груп Махновського та Меленевського, у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич, УСДРП висловлювалася за автономію України в складі російської держави, проголошувала поділ соціал-демократичної партії за національною ознакою. УСДРП разом з Українською партією соціалістів-революціонерів відігравала важливу роль у створенні української держави в 1917 р.

Однією з дрібнобуржуазних партій в Україні була Українська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Ті було створено в 1906 р. колишніми рупівцями. Проте установчий з'їзд, на якому офіційно було затверджено програму партії, відбувся лише в квітні 1917 р.

Напередодні першої російської революції в Україні діяло майже 25 більшовицьких груп. Українські соціал-демократи (більшовики) поряд з вимогами соціального захисту проголошували право народів на самовизначення, скасування всіх обмежень щодо мови і культури українського та інших народів.

Початок XX ст. характеризувався активізацією діяльності й ліберальних сил української буржуазії. 1904 року в Києві з ліберальних елементів було організовано Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко та Є. Чикаленко. Восени цього ж року частина членів партії вийшла з неї і заснувала Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Б. Грінченком та С. Єфремовим. Обидві ці партії були нечисленними, обстоювали в основному ідею автономної України та виступали з вимогою вільного користування українською мовою в школах і адміністративних установах.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що в кінці XIX ст. , особливо в переддень революції 1905—1907 рр. в Україні загострилися соціально-економічні та політичні суперечності, значно активізувався український рух. У боротьбі за соціальне і національне визволення все чіткіше вимальовувалися програмні вимоги основних політичних сил, спроби вирішення економічних, політичних та національних проблем України. по суті варіантом царського маніфесту від 17 жовтня 1905 р. в Росії. Як і в Росії, такий маневр урядових кіл викликав політичне розмежування в країні.

63. Загострення міжімперіалістичних суперечностей на початку ХХ ст.

Створення у Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів. Розкриваючи справжні причини першої світової війни, необхідно усвідомити, що внаслідок нерівномірного економічного розвитку різних капіталҐстичних країн, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі. Німеччина після 70-х р. XIX ст. розвивалася у З—4 рази швидше, ніж Англія і Франція, а Японія — разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо високого ступеня розвитку капіталізму досягли С1ІІА, внаслідок чого США і Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі XIX—XX ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту.